«Славянские имена»

Родные имена

Печать PDF
 
МІХ, МІХА – мішок, шкіра, бурдюк; ковальський міх (піддувало); див. українську билину про Міха Потока – чол. Потік.
МЛАДЕК – 1) молодець (чеське); 2) народжений на молодику (новому місяці).
МЛАДЕН – південнослов’янське; від молодець, молодий.
МОВЕСЛАВ – мовою славний; ім’я-новотвір.
МОВЧАН – німий, безмовний, мовчазний.
МОГУТА – могутній; ім’я борця проти насильницького впровадження християнства (згадується в Никонівському літописі 1008 р.; Ф. Дудко «Стрибожа внука»).
МОЙСЛАВ – князь мазовецький (1047), чашник Мешка ІІ.
МОЛИБОГ – 1) вимолений, випрошений у Богів; 2) народна назва жайворонка; ім’я батька боярина Івора Молибоговича.
МОЛНЕЗАР – зароджений блискавкою (Молнією, Молонією); народжений під час грози.
МОРГУН – той, що моргає.
МОРОЗ, МОРОЗКО – народжений в мороз; дух холоду, відомий Дід Мороз, свято якого за астрономічним язичницьким календарем – 6 грудня; повелитель Зими і зимових Святок; близький до Велеса.
МСТИБОГ – від старослов’янського мзда – плата: вдячність Богам; сучасні рідновіри вважають, що це ім’я означає месник за Богів (В. Казаков). У давнину слово мстити означало так само, взаємно: як людина Богові – так Бог людині. Первісно це слово не мало того негативного значення, яке виробилося під впливом християнства, адже християни відкинули правило кровної помсти «зуб за зуб, око за око», бо за зло, на їхню думку, треба платити любов’ю: «Любіть ворогів своїх...». Однак самі християнські пастори ніколи не дотримувалися принципів, які вони ж самі проголошували, впроваджуючи свою віру вогнем і мечем, знищуючи святині завойованих народів, убиваючи служителів їхніх культів. Отже, й поняття мстивий бог набуло біб­лійного відтінку, де старозаповітний Ягве (бог юдейської релігії) неодноразово проголошує: «Я бог мстивий і страшний».
МСТИСЛАВ – від старослов’янського мстити – платити взаємністю; дослівно подяка Славі; ім’я князя Тмутороканського (сина Володимира).
МСТИША – скорочене від імен на Мсти-.
МУДРОСЛАВ – уславлений мудрістю; ім’я-новотвір.
МУРАШ – мурашка; в значенні малий.
МУСОКІЙ – не з’ясоване, ймовірно, викривлене візантійцями; ім’я непереможного дулібського царя, який об’єднав слов’янські племена на Дунаї поблизу Доростола й загинув через зраду християнина з германського племені гепідів, потрапивши у полон до візантійського полководця Пріска (592 р.).
МУТИМИР – не з’ясоване; ймовірно, від мутити (каламутити, мішати) і мир; або смута – період сум’яття, невдоволення в суспільстві; відомий князь Мутимир І (Хорватська династія, 892–900 рр.).
 
Н
 
НАВА – за слов’янською вірою – один із трьох часових вимірів, що позначає духовний світ покійних Предків; коріння Роду; див. ще Права, Ява.
НАГИБА – високий на зріст, який змушений нагинатися.
НАГНИБІДА – 1) дослівно той, що змушує Біду нагинатися; 2) той, хто зігнувся від біди.
НАДЕЖА – надія, надійний.
НАДІЙ – надійний; пара до жін. Надія.
НАЖИР – народжений для добробуту (жир – багатство); ім’я Нажир Переяславич є в літописі 1162 p.
НАЙДА – знайдений; див. також жін. Найда.
НАЙДЕН – те саме, що Найда.
НЕБАБА – дослівно не баба, в значенні не боязкий; ім’я козацьке, історичне – чернігівський полковник, учасник козацько-польської війни («Історія Русів»).
НЕБО – те саме, що й Бог, Сварог; у слов’ян були окремі молитви Небу.
НЕБУЛ – захисне ім’я (обманне) не був; князь-воєвода
30-тисячного війська слов’ян на службі у Візантії, 690 р.
НЕВГОДА – неугодний.
НЕВЕР – 1) вірогідно, представник племені неврів, відомого з часів Геродота V ст. до н. е. як одне зі скіфських племен; 2) можливо, від невір (існує назва села Невірівка: так християни назвали поселення людей за те, що вони не визнали чужої віри – християнства).
НЕВЗОР – непримітний, неблаговидний (такі імена надавалися з метою оберегу від злих сил).
НЕГОДА – народжений в негоду.
НЕГОЙТА – не з’ясоване; південнослов’янське ім’я, що, можливо, означало те саме, що й Негода.
НЕГОРАД, НІГОРАД – радий ніжитися (ім’я з новгородської берестяної грамоти): від ніга – ніжність і радість.
НЕГОСЛАВ, НІГОСЛАВ – той, хто славить ніжність (нігу).
НЕДАЛ – не дав; ім’я з берестяної грамоти.
НЕДАН – неданий, ім’я з берестяної грамоти.
НЕДІЛКО – 1) нероба; 2) від неділя (день, в який не можна працювати; дослівно не робити діла).
НЕЖДАН – нежданий; ім’я з берестяної грамоти.
НЕЖИЛне жилець; охоронне ім’я з берестяної гра­моти.
НЕЗАМИСЛ – простак, незамислений.
НЕЗВАН – незваний; ім’я з берестяної грамоти.
НЕЗДАН, НЕЗДИЛО – нездатний; ім’я з берестяної грамоти.
НЕКЛАН – гордий, не здатний кланятися.
НЕКЛЮД – незграбний (від московського неуклюжий, нелюдимий).
НЕКРАС – некрасивий; історична особа – Некрас Рукавов, його спалила християнська інквізиція в Новгороді у 1504 p.; ім’я з берестяної грамоти.
НЕЛЮБ – нелюбимий, небажаний.
НЕМИР – 1) нелюдяний; 2) неспокійний, шумливий.
НЕНАШ – чужинець.
НЕПОГОДА – 1) уособлення вітряної холодної години; як протилежність Погоді – добрій і теплій годині; 2) у поляків те саме, що Посвистач, Похвіст, Стрибог; тобто цілком окреслене теїстичне поняття – Бог, який завідує погодою взагалі. Наприклад, Посвистача (Бога Вітрів) молили, щоб добру погоду дав і моря не турбував. Очевидно, Погода і Непогода є лише подвійними проявами одного Божества (Посвистача, Стрибога тощо). Так називали народжених у вітряну чи холодну погоду.
НЕРАДЕЦЬ – ледар; дослівно не радетель, тобто той, хто не турбується ні про що; ім’я згадується в літописах 1086 p.
НЕСМІЯН – невеселий; той, хто не сміється. Див. ще жін. Несміяна.
НЕСОЛЕН – несолений (в значенні невиразний).
НЕСТОР – ймовірно, не сторонній або нестійкий; ЕСУМ подає Нестор: від грецького нестос – повернений; П. Золін вважає не запозиченим у греків, а слов’янським, тотожним захисним іменам на Не-.
НЕСУЛ – дослівно не сулящий – той, хто не дає ніяких обіцянок; ім’я з берестяної грамоти.
НЕЧАЙ – нежданий (від старослов’янського не чаяти – не сподіватися, нечаяний – несподіваний).
НЕЧУЙ – від назви рослини нечуй-вітер, пов’язаної з вірою в її магічну силу зупиняти вітер на воді, рятувати човни й кораблі від затоплення, допомагати ловити рибу без невода. Збирають цю рослину зимою на берегах річок і озер опівночі з 1 на 2 січня (Водокрес Богині Дани). Мотиви називання – вірогідно, народження в цей час або якийсь інший зв’язок з цією рослиною.
НИСКИНЯ – не з’ясоване; ім’я древлянського князя.
НІГОСЛАВ – ніжністю славний.
НІЖАТА – скорочене від Нігослав; ім’я ладозького посадника.
НІКЛОТ – ймовірно, слов’янський аналог гр. Микола – переможець, нескорений; останній язичницький князь бодричів, який вів запеклу боротьбу проти христоносців і героїчно загинув у 1160 р. Його син Прибислав став засновником династії Ніклотингів – саксонських герцогів Мекленбурга, які правили до 1918 р.
НОВАК, НОВИК – народжений на Молодику.
НОВОЖИЛ – новий жилець.
НОВОМИР – нова людина в миру.
НОВОСЛАВ – той, що славить нове; ім’я-новотвір.
НОВОТВОР – творець нового; ім’я-новотвір.
НОВОЯР – 1) присвячений новому весняному сонцю; 2) народжений на свято Ярила; історичне ім’я князя, який воював з греками й варягами, згадується у ВК (дощ. 23).
НЯНЬКО – опікун; нянька; так називали старших дітей, які доглядали молодших.
 
О
 
ОБИДЕН – 1) повсякденний; 2) ображений (що сумнівно; російське).
ОБІЛУХА – від обіліє – достаток; дух врожаю.
ОБОР – оборонець, від давньоруського обора – загін (І. Білик).
ОБРЕТИН – від обрести – здобути; західнослов’янське.
ОВИННИК– вогняний дух, який має спільні риси з Домовиком, але його місце – овин (стодола); одяг Овинника чорний, мабуть, від сажі (на відміну від Домовика, який має білий одяг), очі горять як жаринки; ночами він підмітає стодолу, віє зерно, надає йому «спорню», а у знаючого господаря навіть молотить вранці. Йому приносять у жертву перший сніп, кидаючи його у вогонь, а також після обмолоту залишають сніп.
ОВСЕНЬ – походить з пелазгійського Ausel, етруського Usil; назва Овсень отримана під впливом назви Житнього Духа; у білорусів близький йому Жицень – Вів­сяний Дух. У народів, де головним посівним зерном є овес, ним засівають на Різдво, при цьому закликають Овсеня. Свято Овсеня згадується у ВК (дощ. 37-А): «Овсяна велика і мала»; а також дощ. 6-Б: «обирали князів із отців, і ті були од Овсеня до Овсеня» (тобто річне коло). У латишів зафіксоване весняне свято Овсеня, що збігається з нашим Ярилом – 23 квітня (Усинь). Дяченко вважає Овсеня Богом осіннього сонця і подає назву овсешнія песні – пісні, які виконують на свято Овсеня. На думку О. Фамінцина, він тотожний із образом Кози, яку водять на Різдво і є символом родючості. Інші варіанти Авсень, Усень, Говсень, Таусень.
ОВСЯНИК – народжений на свято Овсяної (Овсеня).
ОВЧИНА – народжений на овечій шкурі (використовувалася ритуально як символ багатства); писемна згадка імені 1530 р.
ОГЛЕНДЯ – той, хто оглядається або оглядає (спостережливий, передбачливий); ім’я боярина, який закликав до єдності слов’янські племена: руськолань, венедів і борусів; згадується у ВК (дощ. 8, 8(2)).
ОГНЕБОГ, ВОГНЕБОГ – Бог священного Вогню згадується у ВК (дощ. 38-Б); можливо, ідентичний з Симарглом, про що читаємо у ВК (дощ. 3-А): «Цьому Богу Вогнику Семарглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа, наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися». Див. ще Симаргл, Симир, Симарса.
ОГНЕВІД – див. Вогневід.
ОГНЯН – вогненний.
ОДИНЕЦЬ – єдина дитина в сім’ї.
ОДНОРУКИЙ – ім’я Бога-воїна (Тура, Яровита, Ареса або римського Марса); у скандинавів збереглася легенда про боротьбу Тура зі страховиськом Фенріром, в пащу якого він всунув свою руку, щоб перемогти його, і так позбувся руки. За це його й назвали Одноруким. Ці легенди були відомі балтійським слов’янам, є молитви до Однорукого, а також знайдено кілька маленьких статуеток із його зображенням.
ОДОАКР, ОДОНАЦЕР – можливо, перекручене греками чи римлянами Одинець, Одонат; історичне ім’я слов’янського вождя й полководця (близько 431–493 рр.), який впродовж 17 (або 14) років правив Північною Італією, а в 476 p. захопив Рим; згадується у ВК (дощ. 28-Д) та в універсалі Богдана Хмельницького 1648 p. Одоакр був запрошений на бенкет до Теодоріка, який, обіймаючи, підступно вбив його ножем, після чого сам став імператором Риму. Саме Одоакр юридично ліквідував Римську імперію. У Зальцбурзькому музеї (Австрія) є кам’яна плита з написом: «Одоакер – король русів». Густинський літопис називає його «князем роксоланським». (Докладніше: Лозко Г. Пробуджена Енея.)
ОДОБАША – не з’ясоване; західнослов’янське.
ОДЯКА – вдячність.
ОЗАР – московський новотвір від російського озаряющий (В. Казаков).
ОЗИМ – народжений на початку зими (дослівно: перед­зимний).
ОКОМИР – дослівно око миру (тут мир – в значенні громада); слов’янський князь племені верзитів Окомир у VІІІ ст. правив у Македонії, Беотії й Південній Фесалії; в 799 р. очолив повстання проти Візантії.
ОКТОМАСАД – грецька вимова імені скіфського царя V ст. до н. е.; брат царя Скіла. Коли скіфи побачили, що Скіл справляє Вакхічну містерію за грецьким звичаєм, тоді вони підняли повстання проти нього, Скіл втік до Фракії. Октамасада обрали царем, він виміняв одного фракійського полоненого на свого брата Скіла, якого одразу обезглавив. Так скіфи карали зрадників рідних звичаїв.
ОКУНЬ (АКУНЬ) – окунь; племінник князя Ігора Старого (син сестри), згадується в 944 р. як князь, що мав свого посла (Прастена) в посольстві русів у Візантії.
ОЛДОРЕХ – значення і походження не з’ясоване; згадується у ВК (дощ. 18-Б) з негативною характеристикою (ім’я швидше готське, ніж місцеве).
ОЛЕГ – тотожне слов’янським іменам: Волег, Вольга, а також Олех, Олехно, Олешко. Див. також жіноче Ольга (Вольга, Воля). Історична особа Олег Віщий – родич Рюрика, воєвода, князь новгородський; великий князь київський впродовж 882–912 рр.
ОЛЕЛЬ, ОЛЕЛЬКО – народжений на свято Леля, Лелі (о Лелі) – 22 квітня; улюблений, леліяний; можливо, форма від Полель – Бог Вогняного першопочатку Всесвіту; династичне ім’я уроджених князів Галицько-руських (Ольговичів, Світольдовичів) – «Історія Русів».
ОЛЕНЬ (АЛЕНЬ) – олень; згадується в Сербії 1370 р.
ОЛЕСЬ – див. Лесь.
ОЛЕХ, ОЛЕХНО – дослівно вільховий, народжений під вільхою.
ОЛЕШКО – зменшено-пестливе від Олех, Олег; козацьке ім’я Олешко Доротин (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ОЛИМЕР – можливо, викривлене Волимер, Волемир; в іноземних хроніках так називався цар русів, який керував флотом під час нападу на Данію.
ОЛЬГОСТ – те саме, що Вольгост.
ОЛЬМА – вірогідно, біда; ім’я християнина, який збудував церкву св. Ніколая на честь вбитого князя Аскольда. В історичній літературі, щоправда, існують припущення, що Ольма – лише перекручене Ольга. Але вони непереконливі; вірогідно, тут ідеться про мадярського правителя Олмоша, який жив у селищі Угорському під Києвом: в ПВЛ згадується «Ольмин двор» на горі.
ОЛЬСТИН – льстивий, улесливий; ім’я боярина згадується в 1185 p.
ОЛЯТА – скорочене від Ольстин.
ОНДЕРЕ – Бог дощу, який ще називався Вергунець; згадується у ВК (дощ. 30): «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець» (можливо, син Перуна); «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить вина і злаки».
ОНОГОСТЬ – гість з іншого краю.
ОПРИША – вірогідно, від давнього опришок – повстанець, борець за справедливість.
ОР, ОРІЙ – орієць, землероб (орач); ім’я Прабатька слов’ян-русів; згадується у ВК як батько засновників Києва: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх» (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення етимології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов’янщини, наприклад, скіфське слово опор – чоловік. За ВК (дощ. 6-В), від отця Орія до Діра пройшло 1,5 тис. років, отже, це ім’я існувало за скіфської доби.
ОРЕЛ – орел.
ОРІК – син скіфського царя Аріопейта і скіф’янки Опойї, брат Скіла (лише по батькові, бо матір’ю Скіла була гречанка, від якої той і навчився грецької мови і звичаїв).
ОРІМИР – 1) орійський мир; 2) мирний орієць; в Україні ім’я-новотвір.
ОРІОН – назва сузір’я; на думку сербського мовознавця С. Филиповича, Оріон (Арjан) – покровитель аріїв, великий мисливець, улюбленець Богині Зорі.
ОРІСЛАВ – славний орієць, той, хто прославляє отця Орія та оріїв (аріїв); в Україні ім’я-новотвір; у сербів Арслан – (арій славний) одне з імен Бога-громовника, символ перемоги Рода в природі (за С. Филиповичем).
ОРІЯН – те саме, що Орій; ім’я-новотвір.
ОРЛИК – від орел; імена й прізвища козаків, зокрема відомий генеральний писар Війська Запорізького Пилип Орлик, який уклав першу Конституцію України-Русі.
ОРЛИГОРА – дослівно орлина гора;ім’я-новотвір.
ОРЛИН – орлиний, син орла.
ОРОГОСТЬ – гість-орач; ім’я згадується в ПВЛ під 1100 роком.
ОСЕДЕНЬ – осілий, посидючий; ім’я огнищанина згадується у ВК (дощ. 26).
ОСКОЛЬД – 1) можливо, від осколок; 2) від назви річки Оскол; 3) варіант імені Аскольда – руського князя ІХ ст.: «Оскольд і Дір, що славно воювали з греками і генуезцями на морі й на суші, що зруйнували славні міста Синоп і Трапезонт і наголову розбили війська ворожі над рікою Осколом» («Історія Русів» передає це ім’я через «о»).
ОСЛАД – див. Услад.
ОСЛОВЕНЬ – належний до слов’ян; ім’я волхва згадується у ВК (дощ. 25).
ОСМАК – восьмий у сім’ї.
ОСМОЛ – осмолений, чорний, як смола.
ОСМОМИСЛ – мислитель, багатодум (восьмимисл – такий, що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий). Почесне ім’я галицького князя Ярослава Осмомисла, який розширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Він мав велике військо, за допомогою якого став одним із наймогутніших князів на Русі та в Європі. Про це розповідає «Слово про Ігорів похід»: «Підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві».
ОСТРОБУД – побажальне ім’я будь уважний!; у південних слов’ян згадується в 1188 р.
ОСТРОГЕТ – можливо, від назви міста Острог; історичне ім’я руського воєводи, який воював з німецькими христоносцями у війську князя Венцеслава Світольдовича.
ОСТРОМИР – вершина світу; історична особа – боярин новгородський, посадник і воєвода за часів Ізяслава Ярославича (Густинський літопис), християнин, з його ім’ям пов’язане так зване «Остромирове євангеліє», яке він наказав переписати для себе близько 1056–1064 рр.
ОСТРОМИСЛ – дослівно той, хто гостро мислить, розумний; дотепний.
ОСТРООК – зіркий, має добрий зір.
ОСТРОРОГ, ОСТРОРУГ – гострий ріг; руське і польське ім’я, згодом перейшло в прізвище; польський графський рід герба Наленч у Великопольщі, відомий з XIII ст. Один із Остророгів воював проти українських козаків під Пилявцями. Ян Остророг (1436–1501 рр.) – польський гуманіст, який пропонував розмежувати політику і релігію, вимагав від короля, щоб той скинув з себе будь-яку залежність від папської влади, а також повставав проти панування латинської та німецької мов у містах та монастирях. Шляхтичі Остророги, як чоловіки, так і жінки, увійшли в графські родини Російської імперії.
ОСТРОУС – той, що має гострі вуса.
ОСТРОУХ – той, що має гострі вуха.
ОСТРЯГА, ОСТРЯТ, ОСТРЯТА – від гострий; зменшені форми від імен на Остр-; згадуються у всіх слов’ян.
ОСТРЯНИН, ОСТРЯНИЦЯ – від гострий; запорізький гетьман Яків Острянин (Остряниця) – провідник козацької війни проти Польщі в 1638 р. У 1634 р. брав участь у війні з Москвою на Чернігово-Сіверщині, переміг польське військо в бою під Говтвою.
ОСЬМАК – восьма дитина в сім’ї.
ОТАЙ – таємний; див. також жін. Отая.
ОТОМАШ – отаман, лідер, старійшина; варіанти імені: Атаман, Ватаман, Отоман. Згадується в Овручі 1545 р.; в Хмельницькому 1565 р.; в Новгороді-Сіверському в 1648 р.
ОТРАД, ОТРАДА – відрадний; ім’я слов’янського князя близько 981 р.; в Чехії ім’я Отрад згадується в 1088, 1096, 1456 рр.
ОТРОК, ОТРОШКО – від отрасль (молодий пагін), отрок; ім’я києворуське; козацькі імена Отрошко Литвин (сотня Вереміївська з-за Дніпра), Отрошко Мороз, Отрошко Тевеченко (сотня Гуняки) в Реєстрі Війська Запорізького згадуються в ХVІІ ст.
ОЦЕСЛАВ, ОЧЕСЛАВ – отча слава; південнослов’­янське. 
9 из 23
 

Рейтинг Славянских Сайтов