«Славянские имена»

Родные имена

Печать PDF
 
ГОЙСЛАВ – гойна слава; відомі імена сербських князів; 1018 р. згадується князь хорватський Гойслав; в 1050 р. в Далматії.
ГОЙТАН – скорочене від імен на Гой-.
ГОЙТОСІР, ОЙТОСІР – значення не з’ясоване; скіфський Бог, подібний грецькому Аполлону; він поєднує воєдино Небо, Землю і Підземний світ, тобто, за слов’янським світоглядом, є зв’язківцем світів Прави, Яви і Нави. Має деякі риси Велеса, Симаргла, Ярила та ін.
ГОЙША, ГОЇША – скорочене від імен на Гой-.
ГОЛЕЦЬ – 1) гладенький, добре поголений; 2) бідний.
ГОЛИК – те саме, що й Голець.
ГОЛІБО – див. Гліб.
ГОЛОБ, ГОЛУБ – назва птаха; болгарське ім’я.
ГОЛОВАНЬ – головатий, головний, розумний.
ГОЛУБЕЦЬ – зменшене від Голуб.
ГОЛУБКО – пестливе від Голуб.
ГОЛЯШ – зменшене від Голець.
ГОНИГЛІС – у литвинів (українців-сіверян і білорусів-поліщуків) Бог-покровитель пастухів; див. ще Генніль (за О. Фамінциним).
ГОНИДЛО – у поляків і лужицьких сербів Бог-покро­витель пастухів; див. Генніль. Українська форма імені – Гонило.
ГОПКО – танцюрист; той, хто гопає, скаче, танцює.
ГОРА – високий, як гора.
ГОРАЗД – добрий; той, у якого все гаразд; історичне ім’я сина карантанського (словенського) князя Борути.
ГОРАН – горішній; той, хто живе на горі; південно­слов’янське ім’я.
ГОРДА – гордий; цар слов’янських племен із Приазов’я, згадується в 528 р., загинув під час насильницького хрищення язичників імператором Юстиніаном І (Свод древнейших…).
ГОРДАН – гордий; південнослов’янське ім’я.
ГОРДИНЯ – гордий; ім’я боярина, згадується у ВК (дощ. 6-Д).
ГОРДОСЛАВ – той, хто гордиться славою; ім’я-ново­твір.
ГОРДУН, ГОРДЯТА – гордий.
ГОРЕСЛАВ – дослівно вгору слава; ім’я сина Ярослава Мудрого – Олег Ізгой Гореслав – переосмислено як призвідця загального горя.
ГОРИМИСЛ – 1) той, хто має високі думки; 2) той, хто горить думками (запальний).
ГОРИНИЧ – 1) той, хто живе на горі, в горі (в печері); 2) той, хто приносить горе; міфологічний персонаж – Змій Горинич.
ГОРИНЯ – казковий гірський велетень.
ГОРИСЛАВ – той, хто горить (сяє) славою; згадується у ВК.
ГОРЛАЧ – крикун (горластий).
ГОРОБЕЦЬ – назва птаха; пізнє (первісне Воробець, Воробей: сталася заміна літери «в» на «г»).
ГОРОВАТО – ототожнюється з Хоривом; означає верхній, буквально горувати – підвищувати, керувати; історична особа (згадується у ВК (дощ. 4-Г), як один з трьох братів: Кий, Пащек, Горовато).
ГОРОГЛЯД – 1) той, хто дивиться вгору; 2) той, хто доглядає (глядить) гору (можливо, святилище на горі).
ГОРОХ – ім’я міфічного царя Гороха: «це було за царя Гороха, коли людей було троха»; слово горох (польське groch, сербське грах, грашах) одного походження зі словами грім, гриміти, грохати. Цар Горох у східних слов’ян – символ Бога грому Перуна; щоб позначити події незапам’ятної старовини, використовують вираз «згадати царя Гороха».
ГОРОШКО – від горох (пор. українське Котигорошко; казковий лицар Горошко).
ГОРУН – 1) високий; 2) горець (той, хто живе на горі); можливо, скорочене від Горовато.
ГОРЮТА – гарячий, палкий; князь із династії Драговита.
ГОРЯЙ – 1) той, хто живе на горі; 2) той, хто горить, палкий; документальне ім’я улицького князя (1462–1492).
ГОРЯСІР – не з’ясоване; можливо, гарячкуватий і сердитий (варіант: Горясер); ім’я воєводи князя Святополка Ярополковича, який убив Гліба (1015 р.).
ГОСТАН – гість; у сербів (згадується в Дечанській грамоті).
ГОСТЕНІГ – дослівно той, хто ніжить (надто піклується) гостей (купців).
ГОСТИВИТ – той, хто вітає гостей (купців).
ГОСТИЛО, ГОСТИША – гість; ім’я з новгородської берестяної грамоти; сербське ім’я з Дечанської грамоти.
ГОСТИМ – скорочене від Гостимир.
ГОСТИМИР – мирний з гостями (купцями).
ГОСТОМИСЛ – той, хто думає (мислить, дбає) про гостей; документальне ім’я новгородського князя (дід Рюрика) ІХ ст.
ГОСТУН – гостинний; цар приазовських болгар, згадується у візантійців у 626 р.
ГОСТЯТА – скорочене від імен на Гост-; ім’я з берестяної грамоти.
ГРАДА, ГРАДАН, ГРАДИЛО – від городити, огороджувати; у сербів – згадується в Дечанській грамоті.
ГРАДИМИР – той, хто огороджує (зберігає, будує) мир.
ГРАДИСЛАВ – той, хто охороняє славу (загороджує).
ГРАДОЄ, ГРАДЕН – сербські імена з Дечанської грамоти.
ГРАНИСЛАВ – 1) від грань – розжарене вугілля (палаюча слава); пор. чеське граніце – багаття; 2) від границ – межа (загороджена, захищена слава); пор. ще звичай на кордонах запалювати охоронні вогнища.
ГРЕМИСЛАВ – 1) той, хто гримить славою; 2) громова слава (від грім).
ГРЕМИЧ – від грім; історичне ім’я військового обозного згадується в «Історії Русів» у 1633 р. під час українсько-польської війни.
ГРІМ – від грім; ім’я боярина, посла, якого князь Ігор послав до греків.
ГРІМКО – 1) народжений під час грому; 2) зменшене від імен на Грім-, Грем-.
ГРОДАН – містобудівник.
ГРОЗА – народжений під час грози; є також жіноча пара імені.
ГРОЗДАН – гроно винограду; болгарське.
ГРОМАШКО – див. Грімко.
ГРОМВАЛ – 1) від грім і валити, подібний сильному грому; 2) друга частина, ймовірно, від польського валка – війна; історична особа – руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича та Гедиміна, Громвал воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. («Історія Русів»).
ГРОМИКА – той, хто громить, або скорочене від імен на Грім-.
ГРОМКО – те саме, що й Грімко.
ГРОМОБОЙ – народжений під час громобою.
ГРУБАН, ГРУБЕ, ГРУБЕЦЬ, ГРУБША – від грубий, великий (товстий?); сербські імена з Дечанської грамоти.
ГРУДЕНЬ – народжений у грудні.
ГРУНЬ – пагорб, вершина гори.
ГУБАР, ГУБЕР – губатий.
ГУБАЧ – те саме, що й Губар.
ГУДА – від гудіти; історична особа – боярин, посол Олега Віщого до імператорів візантійських Лева і Олександра.
ГУДИМА – 1) музикант (від гудіти – грати на гуслях, дудках тощо); 2) від литовського Гедимін – відважний, хоробрий; 3) є припущення, що Гудима, можливо, походить від гебрайської самоназви єгудим; 4) ймовірне скорочення від Гудимир. Історичне ім’я руського полковника Гудими, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
ГУДИМИР – той, хто гуде для миру (людей), тобто грає на гуслях; пор.: гудіння птахів символізує сватання
(голуб гуде до голубки), тому й молодий наречений гуде на гуслях для своєї милої; пісні з цим мотивом виконуються на весіллях. Гудимир – епітет молодого, що сватається.
ГУДИСЛАВ – грає (співає) про Славу (співець).
ГУКАЛО – той, хто гукає.
ГУЛЯЙВІТЕР – народжений у вітряну погоду.
ГУЛЯЙПОЛЕ – народжений у полі.
ГУНЯ – той, хто носить гуню (тип одягу).
ГУРИБРАД – сербське ім’я; реконструкція з патроніма (А. Ма­ринкович-Обровська).
ГУРЯТА – твірна основа імені: слов’янське юрь – відкрите підвищене місце; ярь – крута гора, обривистий берег; яр – пристрасть, збудження; польське jury – пристрасний. Початкове «г» з’явилось в деяких діалектах (як наприклад, очігочі). Ім’я поширене в Київській Русі: Гурята Рогович здійснив третю редакцію ПВЛ та інформував літописця про події у північних землях Русі; в Київському посольстві Ростислава Мстиславовича був посол Гурята Семкович.
ГУСЛАН – від музичного інструмента гуслі; ймовірно, Бог веселощів у словенців (за Ю. Венеліним).
ГУСЛЯ – гусляр, співець, ворожбит.
 
Д
 
ДАБА, ДАБЕ, ДАБИША – ймовірно, скорочене від Дайбог, Дабог; сербські імена з Дечанської грамоти.
ДАБОГ – болгарська форма імені Дажбог.
ДАБОЄ, ДАБЕЦЬ – сербські імена з Дечанської грамоти.
ДАВИЛО – від давити – тиснути, переносно – силач.
ДАВОР – той, хто дає; київсько-руське ім’я.
ДАГОН, ДАГУС – ймовірно, від основи давати; венедське ім’я згадує Саксон Граматик; князь Дагон в Гнєзно 944 р.
ДАЖБОГ – слов’янський Бог літнього Сонця, син Сварога, Прабатько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми – улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (ВК, дощ. 3-А, 31). За В. Шаяном, Дажбог – це животворче горіння в душі нації, Дажбог – Батько людського щастя, добра, блага, любові, Добростану, саме в цьому розумінні – багатства. Дажбог – творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам зорями од Іру» (ВК, дощ. 1).
ДАЖБОЖИЧ – нащадок Дажбога; ім’я зафіксоване в словниках староукраїнської мови XIV–ХVІІ ст. уже як прізвище.
ДАЙБОГОВИЧ, ДАЙБОЖИЧ – варіанти імені Дажбожич.
ДАКША – сила, могутність; ім’я ведійського Бога, який дає блага, пов’язане з вогнем Агні та жертвопринесенням; похідні від нього імена відомі у сербів: Дак, Дако, Дайша; Дашко відоме у Києві та в поляків;
ДАЛЕБОР – 1) далекий воїн (здалека); 2) той, хто поборює далеко.
ДАЛЕВИД – передбачливий; ім’я-новотвір.
ДАЛЕМИР – 1) далекий від людей (миру); 2) дослівно той, хто дає мир чи даний миру.
ДАЛЕСЛАВ – прославлений далеко; ім’я-новотвір.
ДАЛИМИЛ – 1) милий вдалині; 2) дослівно той, хто дає милість.
ДАЛКО – зменшене від імен на Дал-.
ДАЛЯТА – скорочене від Далемир.
ДАМИР – той, хто дає мир.
ДАН – тотожне жіночому Дана; чеське.
ДАНЕСЛАВ, ДАНИСЛАВ, ДАНЬСЛАВ – даний для слави, данина Богині Славі; відомий боярин київський Даньслав, воєвода новгородський Даньслав Лазутич (1167, 1169 рр.); Данслав Рекполт в Червоній Русі (1393 р.).
ДАНЕЦЬ – від давати данину; можливо, від данець (мешканець Данії); козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ДАНКО, ДАНЬКО – зменшене від Данеслав; пів­деннослов’янське; популярне в дохристиянські часи, пізніше вживалося як зменшене від християнського Даниїл (Данило).
ДАНЬША – зменшене від Данеслав.
ДАХНО – похідне від давати, той, хто дає – давалець (ЕСУМ); див. ще Давор, Дашко, Даян; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ДАШКО, ДАЯН – той, хто дає; давалець.
ДБАЙЛО – дбайливий; ім’я-новотвір.
ДВИНЕЦЬ – 1) вірогідно, від старослов’янського двизати – рухати; 2) похідне від назви річки Двіна; ім’я з берестяної грамоти.
ДЕВ’ЯСИЛ – 1) дуже сильний (дев’ять сил); 2) назва цілющого зілля – бот. оман високий (лат. Inula helenium).
ДЕДЯТА – схожий на свого діда.
ДЕРЖИКРАЙ – володар країни; історичне ім’я галицького князя 1223 p.
ДЕРЖИСЛАВ – володар слави.
ДЕРКАЧ – назва птаха; походить від звуконаслідувального слова дер, що імітує звук птаха (пор. деркати).
ДЕРМЕЛА – вірогідно, від дерти і молоти: пор. дерти крупи – перетворювати зерно в крупу з допомогою жорен (у Б. Грінченка).
ДЕСА, ДЕСАН, ДЕСАНКО, ДЕСКО – скорочене від імен на Дес-.
ДЕСИБОР, ДЕСИБОРКО – від сербського десно – право – і боротьба.
ДЕСИМИЛ – від сербського десно – право – і мила.
ДЕСИМИР, ДЕСИМИРКО – від сербського десно – право – і мир.
ДЕСИСАВ, ДЕСИСЛАВ – від сербського десно – право – і слава.
ДИВ – слов’янський Бог Ясного Неба, Денного світла. Слова диво – чудо і дивний – незвичайний – були близькими до божественний. У «Слові о полку Ігоревім» вислів «уже вержеся Див на землю», мабуть, означає «настав день», тобто світло. В ранніх «Поученіях» проти язичництва згадується «Диєва служеніє і кладення треб», що означали вранішню Богослужбу. Пізніше християнство перетворило Дия на Диявола, якого оголосило антиподом свого бога (Ісуса-Ягве). За Г. Дяченком, Див, Дій тотожний римському Юпітеру; давньоіндійське devah – Бог (ЕСУМ).
ДИВІЙ – первісно: божественний, належний Диву; за Густинським літописом – дикий, неприручений, незайманий (про природу); білоруське дзивый – лісовик (ЕСУМ).
ДИВОЗОР – від диво і зір: 1) спостерігати небесне світло; 2) народжений на світанку (диво – вранішнє світло, світанкова зоря).
ДИЙ – те саме, що Див.
ДИТЯТА – дитинний.
ДІД – північнослов’янське уявлення про Бога як про діда, який підтримує сонячний вогонь; по його велінню починається день і настає ніч. В Україні Дід тотожний білоруському Білуну, який наділяє людей багатством.
ДІДИЛЕЦЬ – зменшене від Дідослав.
ДІД-ЛАДО – чоловіча персоніфікація Ладу; Предок; інші варіанти імені Див-Ладо, Диво-Ладо; у західних слов’ян Didis Lado.
ДІДОСЛАВ – славний Предками (дідами).
ДІДУХ – дослівно дідів дух; мотиви називання – схожість із дідом, час народження на Різдво Божича, коли сніп жита вносять у хату як священний символ єднання з духами Пращурів. Про ритуальне призначення Дідуха оповідає ВК: «Це Велес навчив праотців наших орати землю, і засівати цілини, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити снопа при вогнищі у хаті, і шанувати його, як Отця Божого».
ДІЕС – можливо, похідне від Дій, Див; у ВК це ім’я отця Діеса, який був замучений обрами (дощ. 32).
ДІЙ – те саме, що Див, Дий.
ДІЙКО – зменшене від Дій, Дий; західнослов’янське.
ДІР – не з’ясоване; можливо, від діра або дерти (за ЕСУМ, т. ІІ); є гіпотези про варязьке, кельтське, грецьке походження імені. «Повість врем’яних літ» про Аскольда та Діра повідомляє: «І було в нього (Рюрика) два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри». ВК називає його: «Дірос Еллінський» (дощ. 6-Е, 29). Б. Рибаков писав: «особистість князя Діра нам не зрозуміла. Відчувається, що його ім’я штучно приєднано до Оскольда, тому що під час опису їхніх спільних дій граматична форма дає нам одиничне, а не подвійне число, як то мало би бути при описі спільних дій двох осіб». За Густинським літописом, Дір – князь київський (полянський) з династії Києвичів.
ДІЯН – діяльний; можливо, від Дій, Див.
ДНІСТРЯН – від назви ріки Дністер; закарпатське, українське.
ДОБРЕНТ – добрий; князь придунайських слов’ян, згадується в 575 р. (Свод древнейших…).
ДОБРИК – скорочене від імен на Добр-.
ДОБРИЛО – скорочене від імен на Добр-.
ДОБРИНЯ – скорочене від імен на Добр-; Добриня Малкович – дядько Володимира-христителя; по батькові Добринич також зафіксоване у документах.
ДОБРИША – скорочене від імен на Добр-.
ДОБРИЯН – 1) можливо, поєднання язичницького доб­рий і християнського Ян (Іван); 2) той, хто добре себе хвалить (від янь – самохвал, версія В. Казакова).
ДОБРО – добро; західнослов’янське.
ДОБРОБОЙ – добрий боєць.
ДОБРОВИТ – 1) добрий витязь; 2) дослівно той, хто в добрі перебуває (від витати – перебувати в повітрі, виталище – місце перебування душі).
ДОБРОГНІВ – запальний; пор. добре огниво (гніт).
ДОБРОГОСТ – добрий купець; добрий до гостей (купців); гостинний.
ДОБРОДІЙ – той, хто діє добро.
ДОБРОЖИР – багатий добром; ім’я з берестяної грамоти.
ДОБРОЛЮБ – той, хто любить добро.
ДОБРОМИЛ – від добрий і милий.
ДОБРОМИР – добрий до миру (людей).
ДОБРОМИСЛ – добро мислить; той, хто добре мислить.
ДОБРОСЛАВ – той, хто славить добро; той, хто має доб­ру славу.
ДОБРОТВОР – той, хто творить добро; ім’я-новотвір.
ДОБРОХОД – той, хто добре ходить або ходить з доб­ром.
ДОБРЯН – добрий, добряк.
ДОВБНЯ – від довбати; вид бойової палиці; козацьке ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ДОВБУШ – 1) дятел; 2) той, хто б’є в литаври (козацьке); Олекса Довбуш – ватажок опришків у Карпатах.
ДОВГАЛЬ – 1) назва ковальського молотка; 2) високий, довгий.
ДОВГАНЬ – 1) назва одного з видів змій; 2) високий, дов­гий.
ДОВГУШ – високий, довгий.
ДОГОДА – те саме, що Погода; давньослов’янський Бог, тотожний із грецьким Зефіром.
ДОГОДЬКО – той, хто догоджає.
ДОЛЯ – 1) той, у кого покровителька – Богиня Доля; 2) частина.
ДОМАБОГ, ДОМАБОЖ, ДОМОБОЖ – домашній Бог; польські, чеські імена.
ДОМАГОЙ – те саме, що Домагость; князь Хорватської династії (кінець ІХ ст.).
ДОМАГОСТЬ – вдома гість.
ДОМАЖАР – домочадець, від дім і жар – дослівно домашнє вогнище.
ДОМАЖИР – домовитий, багатий домом (домашнім достатком); ім’я боярина Галицького, посла Романа Мстиславовича до Константинополя; домажирич – дворецький, значна посадова особа при княжому дворі (Іван Білик).
ДОМАЙ, ДОМАК – скорочене від імен на Дом-.
ДОМАНКО, ДОМША – скорочене від імен на Дом-.
ДОМАСЛАВ, ДОМИСЛАВ, ДОМОСЛАВ – славити дім; руські, сербські, чеські, польські імена; відомі також в новгородських берестяних грамотах. Згадується старійшина чехів Домаслав при княгині Лібуше.
ДОМАШ – домашній; князь із династії Драговита.
ДОМЕЦЬ, ДОМКО – скорочене від імен на Дом-.
ДОМОРАД – 1) домашня радість; 2) той, хто приносить додому радість.
ДОМОСЛАВ – див. Домаслав.
ДОННИК – дух дна моря, тотожний Водянику.
ДОПОМОГА – помічник.
ДОРОГА – народжений в дорозі.
ДОРОГОКУП – дорого куплений. Відомий спеціальний обряд «викупу» немовляти, який застосовували у випадку частого вмирання дітей в родині: «продавали» дитину через вікно прийомним батькам, щоб вберегти від смерті; див. ще подібний обряд: Продан.
ДОРОГОМИЛ – від дорогий і милий; писемна згадка імені у 1299 p.
ДОРОГОСИЛ – той, хто дорожить силою.
ДОРОЖ, ДОРОШ – 1) народжений в дорозі; 2) скорочене від дорогий; писемна згадка імені на Русі в 1238 p.; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ДРАГОВИТ – дорогий витязь; князь венедів відомий з 738 р.; став найвпливовішим у конфедерації прибалтійських слов’ян, у 789 р. боронив рідну віру від натиску франків і насильницької християнізації слов’ян. Династія Драговита пов’язана з містом Ковель, відомі князі цієї династії: Ян, Матей, Горюта, Домаш, Жирохно, Перята, Прохно, Сміхно (Свод древнейших…).
ДРАГОЛЮБ – дорогий, любий; південнослов’янське.
ДРАГОМИЛ – форма імені Дорогомил; південно­слов’­янське.
ДРАГОСИЛ – дорога сила.
ДРАГОСЛАВ – дорога слава.
ДРАГОТА, ДРАГОШ – західнослов’янське, скорочене від дорогий.
ДРАҐАН – південнослов’янське; від дорогий.
ДРАЖКО – вірогідно, скорочене від імен на Драг- і Дорог-; ім’я князя бодричів, згадується у 808 p.
ДРЕВАН, ДРЕВЛЯН – нащадок священного дерева; можливо, древлянин – людина з племені древлян.
ДРЕВОСЛАВ – той, хто славить священні дерева.
ДРОЗД – птах.
ДРУЖЕЛЮБ – дружній, дружелюбний; болгарське.
ДРУЖИНА – друг, дружинник.
ДУБИКА – похідне від дуб.
ДУБКО – похідне від дуб.
ДУБОВИК – присвячений дубу (або Перуну, бо дуб – Перунове дерево); міцний, як дуб; козацьке ім’я та прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ДУБОК – молодий дуб, міцний хлопчик; дуб у фольклорі – символ чоловіка (пор. береза – жіночий символ).
ДУБУН – син дуба.
ДУДАР – гравець на дудці.
ДУДИКА – гравець на дудці; переносно балакун.
ДУДКО – гравець на дудці.
ДУЖЕСЛАВ – дуже славний; славний силою (дужий); ім’я-новотвір.
ДУКА – багач, від дукат – червінець. Образ билинного богатиря відомий у галицьких українців. Дука їде з Галича до Києва, де вихваляється своїм багатством і красою, якої в Києві не бачили. Навіть Чурило Пленкович не зможе зрівнятися з ним. Тоді князь наказує обом богатирям міняти щодня вбрання іншої барви й оздоби та брати іншого коня впродовж трьох з половиною років. Виграє Дука, ім’я якого стало символом багатства й розкоші. Див. ще ім’я Дюк. Пор. також дукач – золота монета і жіноча прикраса.
ДУЛЕБ – представник племені дулебів (дулібів); ім’я згадується в VI ст.
ДУЛІПА – легендарний родоначальник племені дулібів (лучан, бужан, волинян) за Густинським літописом.
ДУНАЙ – за В. Шаяном, Дана – жіноча персоніфікація води, Дунай – чоловіча; основа міфів, що означає потужний, переможець, завойовник (пор. Дунаєць – менший від Дунаю). Ім’я воєводи волинського князя Володимира Васильковича ХІІІ ст.; драматичний образ билинного героя Дуная, який на догоду цареві змагається зі своєю любою жінкою Поляницею (польською королівною) у стрільбі з лука, під час чого гинуть обоє, їхня кров тече в дві ріки – Дунай і Дніпро.
ДУХЕН – належний духам; чеське.
ДУШАН – душевний, добрий, лагідний.
ДУШКО – від душа; болгарське.
ДЮДЯ – від дитячого дюдя – холод; див. ще Зюзя.
ДЮДЬКО – народжений в холоднечу; від дитячого дюдя – холод.
ДЮК – багач; див. Дука.
ДЯТЕЛ – птах; історичне ім’я волхва-віщуна (за В. Казаковим).
ДЯТИНА – жертвопринесення третього дня Великоднього тижня (вірогідно, так називали народженого в цей день). 
5 из 23
 

Рейтинг Славянских Сайтов